Етапи життя і кар"єри Жюльєна Сореля. Допоможіть будь ласка)

+ 0 -

Djonibmw9136

13 февр. 2014 г., 11:06:07 (10 лет назад)

Майстерність психологічного аналізу в романі Стендаля «Червоне і чорне». Жюльєн Сорель – головний герой «Центрального» роману «Червоне і чорне» (1830) видатного французького письменника XIX ст., Одного з основоположників французького реалізму, Стендаля (літературний псевдонім Анрі-Марі Бейля). Цей роман в сюжетному плані побудований на реальних фактах, з якими майбутній його автор знайомився на сторінках судової хроніки. Мова йшла про молодого селянина, засудженого до смертної кари за те, що він з метою кар’єри вступив в любовний зв’язок з дружиною господаря будинку, де працював гувернером, а потім у родині паризького аристократа, де був скомпрометований близькими стосунками з дочкою господаря; так само, як і Жюльен, Сорель, був змушений залишити (не з власної волі) стіни духовної семінарії, так само стріляв у церкві в свою першу коханку, так само потрапив до в’язниці і був засуджений до смертної кари.
Тим не менш, реальний, документальне джерело лише підштовхнув фантазію Стендаля, який на підставі цих сухих даних створив яскравий, живий, соціально і психологічно обумовлений характер, Представлений в те ж, і в певної еволюції. Отже, замість дрібного честолюбця із судової хроніки в романі з’являється героїчна, трагічна і суперечлива особистість Жюльєна Сореля. Він – фігура незвичайна, виходець з селянства, з народних «низів», ніби живе втілення того народу з його енергією, сміливістю і стійкістю в прагненні своєї життєвої мети. Сорель позбавлений користолюбства, але сповнений честолюбних мрій, бажання піднятися вгору, діяти, посісти вище місце в суспільстві, яке йому відповідає відмовою в цьому, так як за заставними пересудами, за заставною традиції – він «плейбоя» і тому, незважаючи на свої природні здібності , має назавжди залишитися «в пітьмі».
Звідси походить потенційна революційність, потенційний протест у душі і діях Жульєна, його готовність протистояти «традиційної» долі. Реальна навколишнє життя розчаровує Сореля. За зовнішнім блиском і за зовнішньою привабливістю лише розкривається поступово справжня ницість існування «вищих» кол Франції добу Реставрації: спочатку в особі мера Бар’єру і його оточення, потім духовних кіл Безансона, багато в чому дуже далеких від суто релігійних інтересів і проблем, а потім на прикладі життя в розкішному будинку маркіза де ля Моля.
Сорелеві досить швидко розкривається справжній його зміст, вірніше, його незграбний «механізм», дуже далекий від справжніх державних і громадських інтересів. Жульєн чудово розуміє, за що насправді його засуджено до смертної кари: звичайно ж, не за постріл у церкві і не за любовний зв’язок з пані де Реналь і Матільдою де ля Моль, а за протест «плебея» проти заставних «законів» суспільства , за його намагання піднятися згідно своїм природним здібностям і прагненням вгору за заставними сходинках. Тому, йдучи на страту, Жюльєн відмовляється від будь-якої допомоги «сильних світу цього», які б можливо, і домоглися, у разі його покаяння, наказу про його помилування. Поєдинок з суспільством, з «запрограмованої» долею є на кінець фізичним поразкою і разом з тим моральною перемогою головного героя твору, перемогою всього прогресивного над відсталим, консервативним, тобто поверненням героя до його незалежному і сильному духовному єству.
Майстерність Стендаля як письменника і полягає в цьому вмінні дати (на конкретному хронологічному і соціальному підставі), перш за все, психологічний портрет свого героя з його позитивними і негативними рисами, в органічному, живому єдності цих розбіжностей.