художній аналіз "сирвента" бертрана де борна

+ 0 -

Olga1981negoda

15 янв. 2014 г., 8:27:50 (10 лет назад)

За часів Середньовіччя в Європі велося безліч воєн як між країнами, так і між окремими землевласниками в межах однієї держави. Поети славили битви, оспівували лицарів, які не знали не тільки страху, а й докорів сумління. Одним із таких поетів був Бертран де Борн, який звеличував войовничість лицарства і підбурював до війни.

Твір «Сирвента» Бертрана де Борна розпочинається чудовим описом травневого світлого дня. Поет зізнається, що любить «...ніжні квіти весняні», «пташині радісні пісні», тішиться «...красою // Рясних наметів і шатрів, // Розкиданих серед лугів...» Але серед тих наметів розташувалися «Ряди уславлених полків, // І вершників, і скакунів», що «...гасла ждуть до бою».

Бертран де Борн із захватом пише про озброєний загін, що погнав беззбройну юрбу, про військо, яке мчить серед трав за отарами, про обложений з усіх боків замок.

І ось починається битва. Поет захоплюється мужністю лицаря, який «...першим кинувшись у бій, // Летить безстрашно на коні, // Запалює загін весь свій // Відвагою п’янкою». Лицар не боїться смерті, хизується своєю відвагою — а поет милується ним і складає на його честь свій найкращий спів.

Бертран де Борн опоетизовує битву і лицарів, яких у страшній січі турбує лише одне — «щоб якнайбільш стинать голів».

В останній строфі поет говорить про себе. Він не дорожить своїм життям, не любить пити й спати. Єдине, що його тішить, — це звуки битв, іржання коней, що несуть лицарів у бій. Його п’янить «блиск мечів» і те, «Як вороги із-за скарбів // Воюють між собою». Тут не йдеться про захист рідної землі. Мета битви — заволодіти скарбами. Йому «Приємно бачить між мерців // Шмати подертих прапорів». Автор закликає баронів жити війною, аніж «закладом селищ і ланів». Зухвалий лицар не соромиться називати короля Генріха II Плантагенета прізвиськом «Так-і-ні» і підбурює його на нові походи.

Така войовничість була втіленням ідеалів лицарства, яке сміливо йшло в походи проти ворогів, але не соромилося жити за рахунок грабунків мирних жителів своєї ж країни, оспівувало Чарівну Даму серця і руйнувало чужі життя.

Лицарі-трубадури не тільки писали вірші, а й складали музику до них. Ці войовничі пісні виконували жонглери, слуги трубадурів. Яку б пісню не співав жонглер, його, за тодішніми звичаями, не можна було не те що вбити, а навіть і зачепити. Лицарі часто користувалися тим, що особа співця була недоторканною, писали зухвалі пісні і відсилали слугу в табір ворогів. Така пісня сіяла ворожнечу між підданими васала, адже автор пісні не соромився у звинуваченнях, включав у пісні різні чутки, робив висновки щодо того, як могутній супротивник ставиться до своїх васалів. Часто у сирвентах чулися заклики не коритися навіть королю. Іноді жонглери переходили межу, і їх не рятувала недоторканність.

Паціоль — слуга Бертрана де Борна, співав сирвенти свого хазяїна лицарям, яких той хотів посварити, королю, якого трубадур звинувачував у нерішучості. Та, разом із тим, Бертран де Борн користувався прихильністю можновладців, любов’ю жінок, які захоплювалися мужністю і войовничістю лицаря.

Ім’я Бертрана де Борна не забулося, адже він уособлював образ справжнього лицаря, який нікого не боїться, сміливо кидає виклик не тільки можновладцям, а й самій смерті.