Плиииз помогите соченение что несет война чеоловечеству плизззз

+ 0 -

Evatitova

21 июля 2013 г., 20:58:19 (10 лет назад)

Вiйна - найбiльше з лих
I виростають поколiння, 
Котрi не чули тишини. 
О, найстрашнiше з лiточислень 
Вiйна - вiйною - до вiйни! 
(Л. Костенко)

Iсторiя людства ряснiє вiйнами. Чи був хоч один день, коли нiде на планетi не точилася вiйна? 

Вiйни мiждержавнi i громадянськi, локальнi i свiтовi, справедливi i загарбницькi. Ще за печерних часiв люди воювали за їжу, за зручнiшу печеру, за жiнку. Пiзнiше - за iншу здобич, за дорогоцiнне камiння, перли i золото, за невiльникiв. Потiм загарбували територiї заради корисних копалин, свiтового панування... 

Рiзнi часи, рiзнi масштаби, рiзна зброя (вiд кам'яної сокири до мiжконтинентальної ракети) - та лишалася сутнiсть. Адже так чи iнакше, вiйна - це лихо, незалежно вiд того, визвольна вона чи загарбницька, бо страждають простi люди, плачуть матерi i вдови, зростають сиротами дiти. 

Плаче Ярославна "в Путивлi на валу, на брамi", бо її ладо, князь Iгор повiв дружину "на землю половецьку за землю Руську". 

Залишається вдовою Горпина Чурай, напiвсиротою - її донька Маруся. 

| Багато горя несли вiйни. I хоч Україна загарбницьких воїн нiколи не вела, її народ був змушений оборонятися, не легше було тим, хто втрачав найближчих i найдорожчих. Згадайте роздiл поеми I. Драча "Нiж у сонцi" про божевiльну матiр, вiд горя якої навiть Врубелiв "Демон" жахнувся. В хатi у неї сидiли собака, кiт i пiвень, яким вона пiдносила чарки, називаючи їх iменами синiв. 

Найбiльшим лихом ХХ столiття була для України, як i для багатьох iнших країн свiту Друга свiтова вiйна. Активну участь в нiй взяли й письменники, воювали вони i словом, i зi зброєю в руках. 

Це знову напад? З ворогом двобiй? 
Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бiй! - 
пише на початку вiйни П. Тичина ("Ми йдемо на бiй"). 

Нiколи, нiколи не буде Вкраїна 
Рабою нiмецьких катiв, - присягає М. Бажан у вiршi "Клятва", що став вiйськовим гiмном нарiвнi з росiйською пiснею "Священная война". 

Я вiддам свою кров, свою силу 
i нiжнiсть до краплi, 
Щоб з пожару ти встала, 
тополею в небо зросла, - обiцяє А. Малишко, що називав себе сурмачем. 

Але хiба вони виступали за вiйну? Християнська мораль закликає прощати, але хiба можна забути трагiчнi днi i роки голоду i похоронок та страшнi кривавi вбивства, жорстокiсть яких межувала з божевiллям? 

Будь проклят той, хто 
зважиться забути, 
Будь проклят той, хто 
скаже нам: "Прости!" - вiд усього серця проголошує М. Бажан над Бабини Яром у Києвi ("Яр"). 

Для нас це вже iсторiя. Але i сьогоднi ця вiйна вривається часом у наше житя їржавими мiнами i снарядами, що досi не втратили своєї зловiсної сили. 

Про це вiрш Лiни Костенко "Пастораль ХХ столiття" 
Їх рвонуло навiдлиг. I бризнуло 
кров'ю в багаття. 
I несли їх дiди, яким 
не хотiлося жить... 
Гарнi дiти були. Козацького 
доброго крою. 
Коли зносили їх, навiть 
сонце упало ниць. 

Та не останньою була Велика Вiтчiзняна - i сьогоднi ще лунають вибухи i пострiли. Скiльки життiв покладено в Афганiстанi, скiльки скалiчено душ! Приднiстров'я, Абхазiя, Югославiя, Чечня... Найближче "вчора" i сьогоднi. 

I думаєш: "Господи, чого людям треба? Адже свiтить в небi сонце, росте в полях хлiб. Люди кохаються, народжують дiтей, створюють симфонiї i поеми, роблять науковi вiдкриття..." Тiльки б служили цi вiдкриття миру, а не справi знищення! 

Вiдкривши фантастичну силу атома, вiдомий вчений Ф. Жолiо-Кюрi справедливо застерiгав: "Не можна припустити, щоб люди спрямували на своє власне знищення i сили тi сили природи, якi вони зумiли вiдкрити i пiдкорити" (Зб. "У свiтi мудрих думок"). 

I хочеться звернутися до усiх землян словами вiдомої пiснi: 

Убийте вiйну, 
Проклянiте вiйну, 
люди Землi!